Україна накопичує мільйони тонн відходів від руйнувань, однак ці матеріали можуть стати не лише проблемою для громад, а й ресурсом для відбудови. Про це йдеться в аналітичному матеріалі Ukraine Support Team.
За даними UST, питання поводження з відходами руйнувань уже виходить за межі звичайного прибирання завалів. Йдеться про формування окремого ринку вторинної сировини — з обліком, сортуванням, лабораторним контролем, стандартами якості та можливістю повторного використання матеріалів у будівництві.
У матеріалі зазначається, що, за оцінками RDNA5, лише у житловому секторі України пошкоджено або зруйновано близько 14% житлового фонду, а загальні збитки оцінюються у 61,1 млрд доларів. Станом на квітень в Україні вже обліковано понад 6 млн тонн відходів від руйнувань, і це лише ті обсяги, які переміщені на майданчики тимчасового зберігання.
До таких відходів належать бетон, цегла, метал, деревина, скло, пластик, гіпс, ізоляційні матеріали, залишки інженерних мереж, а також потенційно небезпечні домішки. Саме тому експерти наголошують: просте подрібнення матеріалів без попереднього аналізу може створити екологічні та безпекові ризики.
Окрему увагу UST звертає на європейський досвід. У Європейському Союзі будівельні та демонтажні відходи становлять понад третину всіх відходів, що генеруються в країнах ЄС. Водночас навіть високі показники їхнього відновлення не завжди означають справжню циркулярність, адже значна частина матеріалів використовується у низькоякісних напрямах — наприклад, для засипки або підсипання.
Для України це важливий урок: система має оцінювати не лише те, скільки тонн відходів вивезено або подрібнено, а скільки матеріалів повернуто у виробництво як безпечну, стандартизовану та придатну до повторного використання сировину.
Особливим викликом залишається наявність небезпечних компонентів, зокрема азбесту. У старих будівлях азбестовмісні матеріали могли використовуватися в покрівлях, трубах, ізоляції та інших конструкціях. Після руйнувань вони можуть потрапляти у змішаний потік відходів, що ускладнює переробку та створює ризики для здоров’я людей і довкілля.
«Україна не може розглядати відходи від руйнувань лише як проблему прибирання завалів. Це питання безпеки громад, екології та майбутньої економіки відновлення. Європейська практика показує: ключовим є не просто вивезти або подрібнити матеріали, а створити повний цикл — від обліку, сортування і лабораторного контролю до повторного використання у будівництві та промисловості», — зазначила голова Ukraine Support Team Олена Колтик.
За даними UST, важливу роль у створенні такої системи може відіграти українсько-японська співпраця з JICA. Пілотний проєкт з управління відходами руйнувань реалізується з 2024 року у Київській області та п’яти містах — Одесі, Дніпрі, Харкові, Миколаєві та Херсоні. У межах проєкту Україна отримала обладнання, провела навчання фахівців і почала впроваджувати системний моніторинг та переробку матеріалів.
Зокрема, у Бородянці вже відпрацьовується технологічний цикл обробки матеріалів, які потенційно можуть бути повторно використані у виробництві дорожнього покриття. Водночас експерти наголошують, що такі приклади не мають залишатися локальними експериментами — Україні потрібна національна модель управління матеріальними потоками від руйнувань.
UST також вказує на роль державних закупівель. Якщо у відбудові житла, доріг, мостів, комунальної та промислової інфраструктури будуть передбачені вимоги до використання безпечних вторинних матеріалів, це може створити попит на новий сектор економіки. Для цього потрібні технічні стандарти, лабораторії, сертифікація, цифровий облік, правила простежуваності та чітке визначення моменту, коли відхід юридично перестає бути відходом і стає продуктом.
«Сьогодні з відходами від руйнувань фактично стикається кожна громада. Але громади не повинні залишатися сам на сам із цією проблемою. Потрібні єдині правила, технічні стандарти, доступ до лабораторної діагностики, навчання фахівців і зрозумілі економічні стимули для бізнесу», — наголосила Олена Колтик.
У підсумку UST зазначає, що Україна має шанс не просто повторити європейський досвід, а одразу побудувати сучаснішу модель. Її логіка має базуватися не на показниках вивезених або подрібнених тонн, а на тому, скільки матеріалів повернуто у виробництво як безпечний і перевірений ресурс.
Джерело: Ukraine Support Team.