Науковці з Науково-технологічного університету імені короля Абдалли представили переконливі докази того, що приблизно 6,2 мільйона років тому Червоне море пережило повне висихання з подальшим стрімким заповненням водами Індійського океану. Це відкриття кардинально змінює розуміння геологічної історії регіону.
Дослідження, про яке повідомляє видання Phys, дозволило встановити точний хронологічний проміжок цієї драматичної трансформації. Застосовуючи комплексний підхід із використанням сейсмічної візуалізації, аналізу мікроскопічних скам’янілостей та геохімічних методів датування, фахівці продемонстрували, що масштабні перетворення відбулися протягом приблизно ста тисяч років – надзвичайно короткий термін для подій такого геологічного масштабу.
Результати роботи показують, що водойма, яка спочатку мала з’єднання зі Середземним морем, трансформувалася у спустошену улоговину, вкриту величезними покладами солі. Згодом потужний водний потік прорвав вулканічні перешкоди, відкривши шлях через Баб-ель-Мандебську протоку та відновивши зв’язок із світовим океаном.
Провідна авторка наукової праці, докторка Тіхана Пенса, підкреслює виняткову екстремальність цієї екологічної події. За її словами, басейн Червоного моря зазнав одного з найрадикальніших перетворень на планеті: спочатку повністю втратив воду, а потім несподівано знову заповнився приблизно 6,2 мільйона років тому. Цей катастрофічний потоп докорінно змінив геологічну структуру басейну, повернув морські умови існування та встановив стабільний зв’язок із водами Індійського океану.
Початкова конфігурація Червоного моря передбачала з’єднання з північною стороною зі Середземномор’ям через неглибокий пороговий бар’єр. Після розриву цього зв’язку водойма поступово перетворилася на безжиттєву територію, вкриту соляними відкладеннями. З південного боку, поблизу архіпелагу островів Ханіш, вулканічна гряда створювала природний бар’єр, що відокремлював море від вод Індійського океану.
Проте приблизно 6,2 мільйона років тому відбулася геологічна катастрофа. Води Індійського океану прорвалися через цю перешкоду, спричинивши руйнівну повінь надзвичайної потужності. Водний потік вирізав підводний каньйон протяжністю триста двадцять кілометрів, сліди якого досі залишаються видимими на океанічному дні. Повінь із неймовірною швидкістю заповнила порожню улоговину, затопивши солончакові простори та відновивши типові морські умови менш ніж за сто тисячів років. Ця подія відбулася майже на мільйон років раніше за відомий Занклський потоп, що заповнив Середземне море, надаючи Червоному морю унікальну історію відродження серед інших водойм.
Видання зазначає, що формування Червоного моря розпочалося внаслідок геологічного розколу між Аравійською та Африканською тектонічними плитами тридцять мільйонів років тому. Спершу це була вузька рифтова западина з системою озер, яка згодом, двадцять три мільйони років тому, після затоплення Середземним морем, перетворилася на широку морську затоку. Початковий період характеризувався розквітом морської біоти, про що свідчать викопні коралові рифи вздовж північних берегів у районах Дуби та Умлуджа.
Однак інтенсивне випаровування в поєднанні з обмеженою циркуляцією води призвело до критичного підвищення рівня солоності. Цей процес спричинив масове вимирання морських організмів протягом періоду від п’ятнадцяти до шести мільйонів років тому. Паралельно відбувалося накопичення потужних шарів солі та гіпсу, що врешті-решт призвело до абсолютного висихання водойми. Катастрофічне затоплення з Індійського океану стало поворотним моментом, що повернув життя у Червоне море та дав початок коралових рифів, які процвітають тут донині.
По суті, Червоне море представляє собою унікальну природну лабораторію для вивчення процесів народження океанів, механізмів формування гігантських соляних покладів та взаємодії кліматичних і тектонічних чинників протягом мільйонів років еволюції планети. Це наукове відкриття демонструє глибокий зв’язок історії Червоного моря з глобальними океанічними трансформаціями. Дослідники наголошують, що регіон у минулому переживав екстремальні екологічні кризи, але кожного разу відновлювався як повноцінна морська екосистема.
Співавтор дослідження Абдулкадер Аль Афіфі заявив, що ця наукова робота суттєво розширює розуміння процесів формування та розширення океанічних басейнів на нашій планеті, відкриваючи нові горизонти у вивченні геологічної історії Землі.