Спростування недостовірної інформації стосовно Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/4106/25-ц

пр. 2-373/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Ільєвої Т.Г.,

при секретарі Романенко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/4106/25-ц за позовом Білецького Ігоря Альфредовича, Білецького Леоніда Ігоровича до Товариства з обмеженою «Інформаційне агентство «Київ24» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2025 року позивачі звернулись до Печерського районного суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Київ24» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до 12 листопада 2024 року о 17:27 год. на веб-сайті Кіеv24, за посиланням https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ було розміщено статтю під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда».

Позивачі вказують, що даною статтею було поширено недостовірні дані, які порушують особисті немайнові права останніх (право на недоторканість честі, гідності та ділової репутації).

Таким чином, відповідачем про позивачів, на їх думку, було порушено право на повагу до честі та гідності, недоторканність ділової репутації, оскільки спотворила та принизила честь, гідність, ділову репутацію та принизила оцінку їх діяльності з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об’єктивною, поставила під сумнів професійність позивачів, їх необхідний досвід діяльності, дотримання моральних та правових норм.

З врахуванням зазначеного, позивачі вважають, що їхні права були порушені, а тому звернулись до суду та просять:

– визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича інформацію, яка розміщена Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «КИЇВ24»» на веб-сайті Кіev24, за посиланням https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ у вигляді статті під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда» від 12 листопада 2024 року, а саме:

«Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда»

«У цьому матеріалі журналісти висвітлюють родину Білецьких, де перетинаються долі колишнього співробітника центрального апарату Генеральної прокуратури та його сина, помічника судді Північного Апеляційного господарського суду, які користуючись зв’язками беруться «рішати» справи. Але в кінцевому рахунку, окрім шахрайства та обману, від Білецьких нічого чекати не слід. На прикладі «родинних вузлів» при посадах – клану Білецьких черговий раз вбачається, як в Україні, а особливо під час війни з РФ, за допомогою ілюзії впливу на правосуддя та правоохоронні органи, приховати банальне шахрайство.»

«Раніше ЗМІ повідомляли про його участь у різних корупційних схемах та у скандалах, пов’язаних з: створенням схем хабарів за закриття кримінальних справ чи неналежними призначеннями;зловживанням посадовими повноваженнями: неправомірне використання службового становища для особистої вигоди; відмиванням грошей: участь у схемах, пов ’язаних із легалізацією незаконних доходів; маніпуляціями із справами: підробка документів чи маніпуляції із кримінальними справами на користь певних осіб; переслідуванням конкурентів: використання службової інформації для створення загроз чи тиску на колег.

Білецький роками працюючи на такій серйозній та відповідальній посаді, маючи великі повноваження, виявився цілком здатним створити певний заділ на майбутнє, який дозволяє тримати руку на пульсі та зберігати можливість продовжувати «вирішувати» питання, незважаючи на свою відстутність на місці. Досвід та зв’язки, які Білецький набув за роки служби використовуються їм для реклами свого впливу в системі. Але в дійсності – ні впливу, ні законних шляхів до врегулювання.»

«Син Леонід Білецький, помічник судді Північного Апеляційного господарського суду, продовжує брати активну участь у судових справах, та намагається створити ідеальні умови для зміцнення сімейних зв’язків із системою правосуддя та амплуа «рішал» родини Білецьких. Але ж в дійсності, окрім шахрайства та фарсу, за Леонідом не стоять ні компетенції, ні професіоналізм, ні авторитет.

У тих колах осіб, які шукають допомоги у Білецьких, наявність родинних відносин посилює організацію корупційніх схем. Отримуючи протекторат батька з прокуратури, Леонід Білецький впевнено «підказує» суддям, яке рішення і для кого буде прийнятним, та встановлює еквівалент вдячності.

У випадку Ігора Білецького відставка не стала кінецем кар ’єри, а тільки перевела його в тінь: він намагається зберігти вплив на ключових гравців у прокуратурі та судовій системі, а також шукає способи реалізації своїх інтересів через підставні структури чи посередників. У такому контексті його відставка виглядає не як втрата влади, а виключно як можливість перевести своє шахрайство у дистанційний режим, який, на превеликий жаль українського народу, продовжує працювати.»

«Але при зручній нагоді не залишає можливості хизуватися своїм «карт-бланшем» та ілюзорною протекцією батька. Його посада помічника судді надає реальну можливість прямо долучатися до різних кримінальних схем. Інакше кажучи, перелік своїх можливостей Леонід Білецький при особистих зустрічах висвітлює одразу: корисливі зв’язки: одержання хабарів за вплив на судові рішення чи прискорення справ; участь у маніпуляціях зі справами: допомога у підробці документів, фіктивних показаннях або зміні протоколів;доступ до конфіденційної інформації: використання службового становища для отримання інформації про справи, яка може бути вигідна кримінальним елементам; підтримка корупційних схем: сприяння у створенні схем щодо відмивання грошей або інших незаконних дій через систему правосуддя; тиск на свідків або потерпілих: участь у залякуванні свідків, щоб вони давали свідчення на користь певних осіб; систематичний захист певних злочинців: використання впливу для створення умов, що сприяють позитивним рішенням для знайомих чи бізнес-партнерів.

Батько, який нещодавно займав ключову посаду в Офісі Генерального прокурора, й надалі намагається забезпечити прикриття схематозів сина Леоніда. Але, як зазначалось вище, тільки намагається.

Крім того, джерела в ПАГС повідомляють, що Леонід Білецький, як помічник судді, виступає в ролі оператора чорної каси та переговорної особи в корупціних махінаціях та «торгівлі» кримінальними справами.

Якщо судити з декларацій Ігора Білецького, дружини Світлани та сина Леоніда, торгівля кримінальними справами, кришування криміналу та інша протиправна діяльність дає непоганий дохід родині.»

«Родина Білецьких при посадах наочно ілюструє, як клановість та корупція, за якими стоїть банальне шахрайство, продовжують пронизувати українські державні інститути під час війни, незважаючи на зовнішні реформи та спроби викорінити ці негативні явища. Ігор Білецький після своєї відставки та переїзду за кордон, правонаступництво «шахрайства» передав своєму синові Леоніду Білецькому, який тепер викликається «рішати» справи на місці. «Династія посадовців» Білецьких так і не стала зразком професіоналізму, честі та гідності, а виявилась лиише прикладом банального шахрайства з використанням владних повноважень, до судової системи та державних інституцій».

-зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «КИЇВ24», та/або уповноважену особу, що здійснює фактичне управління сайтом https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ у строк, не пізніше п’яти календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду, спростувати недостовірну та таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію відносно Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича у такий же спосіб, у який вона була поширена – шляхом розміщення на сайті https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ резолютивної частини цього рішення суду, з власним коментарем: «Приносимо свої вибачення Білецькому Ігорю Альфредовичу та Білецькому Леоніду Ігоровичу за наслідки, які спричинені нашим сайтом в результаті розповсюдження нами недостовірної та такої, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації». Текст спростування повинен бути розміщений під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда» від 12 листопада 2024 року у тому ж самому розділі і таким самим шрифтом, що і спростовувана інформація. Доступ до спростування повинен бути вільний та не повинен вимагати будь-яких паролів та/або кодів.

Ухвалою суду від 06.02.2025 було відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

27.02.2025 представнком відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач довгий час працює у сфері журналістики та видає безліч матеріалів про політичне життя країни, про посадових осіб органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, органів судової влади, викриває їх шахрайські/корупційні схеми та доносить до широкого кола читачів мережі Інтернет – українців правдиві факти.

У вказаній статті, відповідач жодним чином не мав на меті, поширювати недостовірні дані про Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича, які порушують особисті немайнові права (право на недоторканість честі, гідності та ділової репутації).

У відповідача відсутнє документальне підтвердження зазначених у статті фактичних тверджень, відповідач у статті спирався на певні припущення та дані взяті з відкритих джерел.

Перед написанням даного відзиву відповідач перевірив Єдиний реєстр судових рішень на предмет наявності/відсутності вироків стосовно позивачі щодо притягнення їх до відповідальності за вчинення корупційних/шахрайських дій. У Єдиному реєстрі судових рішень відсутні обвинувальні вироки щодо позивачів.

У даному випадку відповідач без наявності будь-якого умислу здійснив дії, які можуть принижувати честь, гідність та ділову репутацію позивачів, понизити оцінку їх діяльності з боку громадськості та суспільства, поставити під сумнів професійність позивачів, їх досвід діяльності, дотримання моральних та правових норм.

Відповідач, перед опублікуванням спірної статті, в повній мірі не перевірив інформацію на предмет істинності, достовірності, задля уникнення порушення прав позивачів.

Відтак, представник відповідача просив проводити розгляд справи за відсутності їх представника.

22.05.2025 ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та перейдено до розгляду справи по суті.

Позивачі в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомллись належним чином.

Разом з цим, у матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності позивачів, вимоги підтримали.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи без участі відповідача та врахувати позицію викладену у відзиві.

Згідно ст. 247 ЦПК України, фіксування технічними засобоми не здійснювалось.

Суд, розглянувши подані учасниками судового розгляду документи, повно і всебічно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних всиновків.

Так, встановлено, що 12 листопада 2024 року о 17:27 год. на веб-сайті Кіеv24, за посиланням https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ було розміщено статтю під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда».

Щодо тверджень статті, зокрема: «У цьому матеріалі журналісти висвітлюють родину Білецьких, де перетинаються долі колишнього співробітника центрального апарату Генеральної прокуратури та його сина, помічника судді Північного Апеляційного господарського суду, які користуючись зв’язками беруться «рішати» справи. Але в кінцевому рахунку, окрім шахрайства та обману, від Білецьких нічого чекати не слід. На прикладі «родинних вузлів» при посадах – клану Білецьких – черговий раз вбачається, як в Україні, а особливо під час війни з РФ, за допомогою ілюзії впливу на правосуддя та правоохоронні органи приховати банальне шахрайство.»

«У такому контексті його відставка виглядає не як втрата влади, а виключно як можливість перевести своє шахрайство у дистанційний режим, який, на превеликий жаль українського народу, продовжує працювати.».

«Династія посадовців» Білецьких так і не стала зразком професіоналізму, честі та гідності, а виявилась лише прикладом банального шахрайства з використанням владних повноважень до судової системи та державних інституцій».

Щодо зазначених тверджень позивачі вказують, що інформація, що міститься в статті, фактично обвинувачує позивачів у вчиненні шахрайства, що є об’єктивним складом злочину, передбаченого ст. 190 КК України.

Дані обвинувачення, на думку позивачів, є фактичним твердженням про вчинення позивачами кримінальних правопорушень.

Таким чином, публічне звинувачення позивачів у вчиненні кримінальних правопорушень можливе лише у випадку наявності щодо них обвинувального вироку, що набрав законної сили. Вказані вироки стосовно позивачів відсутні, а відтак поширена інформація є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню.

Стосовно тверджень у статті: «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда». «Раніше ЗМІ повідомляли про його участь у різних корупційних схемах та у скандалах, пов’язаних з: створенням схем хабарів за закриття кримінальних справ чи неналежними призначеннями; зловживанням посадовими повноваженнями: неправомірне використання службового становища для особистої вигоди; відмиванням грошей: участь у схемах, пов’язаних із легалізацією незаконних доходів;маніпуляціями із справами:підробка документів чи маніпуляції ізкримінальними справами на користь певних осіб;переслідуваннямконкурентів: використанняслужбової інформації для створення загроз чи тиску на колег.

Білецький, роками працюючи на такій серйозній та відповідальній посаді, маючи великі повноваження, виявився цілком здатним створити певний заділ на майбутнє, який дозволяє тримати руку на пульсі та зберігати можливість продовжувати «вирішувати» питання, незважаючи на свою відстутність на місці. Досвід та зв’язки, які Білецький набув за роки служби використовуються їм для реклами свого впливу в системі. Але в дійсності – ні впливу, ні законних шляхів до врегулювання.».

«У тих колах осіб, які шукають допомоги у Білецьких, наявність родинних відносин посилює організацію корупційніх схем. Отримуючи протекторат батька з прокуратури, Леонід Білецький впевнено «підказує» суддям, яке рішення і для кого буде прийнятним, та встановлює еквівалент вдячності.

У випадку Ігора Білецького відставка не стала кінецем кар’єри, а тільки перевела його в тінь: він намагається зберегти вплив на ключових гравців у прокуратурі та судовій системі, а також шукає способи реалізації своїх інтересів через підставні структури чи посередників. У такому контексті його відставка виглядає не як втрата влади, а виключно як можливість перевести своє шахрайство у дистанційний режим, який, на превеликим жаль українського народу, продовжує працювати.».

Стосовно зазначених тверджень позивачі вказують, що посилання на статті не є належним підтвердженням фактичних тверджень зазначених відповідачем у тексті спірної статті, адже згадані публікації не містять жодних посилань на обвинувальні вироки суду, що набрали законної сили щодо Білецького І.А. у вчиненні кримінальних правопорушень, зокрема передбаченого ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем або владою), ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) про що гучно та неправдиво заявлено в публікаціях.

Відтак, дана інформація опублікована відповідачем є недостовірною та підлягає спростуванню.

Щодо посилань «Отримуючи протекторат батька з прокуратури, Леонід Білецький впевнено «підказує» суддям, яке рішення і для кого буде прийнятним, та встановлює еквівалент вдячності.»

«Але при зручній нагоді не залишає можливості хизуватися своїм «карт-бланшем» та ілюзорною протекцією батька. Його посада помічника судді надає реальну можливість прямо долучатися до різних кримінальних схем. Інакше кажучи, перелік своїх можливостей Леонід Білецький і при особистих зустрічах висвітлює одразу: корисливі зв’язки: одержання хабарів за вплив на судові рішення чи прискорення справ; участь у маніпуляціях зі справами: допомога у підробці документів, фіктивних показаннях або зміні протоколів; доступ до конфіденційної інформації: використання службового становища для отримання інформації про справи, яка може бути вигідна кримінальним елементам; підтримка корупційних схем: сприяння у створенні схем щодо відмивання грошей або інших незаконних дій через систему правосуддя; тиск на свідків або потерпілих: участь у залякуванні свідків, щоб вони давали свідчення на користь певних осіб; систематичний захист певних злочинців: використання впливу для створення умов, що сприяють позитивним рішенням для знайомих чи бізнес-партнерів.

Щодо зазначених посилань позивачі вказують, що даними фактичними твердженнями відповідач звинувачує Білецького Л.І. у вчиненні кримінальних правопорушень, яке передбачені ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), ст. 358 КК України (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), ст. 364 КК України (зловживання службовим становищем або владою), ст. 386 КК України (перешкоджання з’явленню свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку).

Жодних доказів на підтвердження зазначеного відповідач не надає, зокрема копію вироку суду щодо визнання Білецького Л.І. винним у вчинені злочину передбачених вищезазначеними статтями КК України, таким чином дані твердження відповідача порушують честь та гідність Білецького Л.І. та підлягають спростуванню.

Щодо посилань «Крім того, джерела в ПАГС повідомляють, що Леонід Білецький як помічник судді виступає в ролі оператора чорної каси та переговорної особи в корупційних махінаціях та «торгівлі» кримінальними справами.»

«Якщо судити з декларацій Ігора Білецького, дружини Світлани та сина Леоніда, торгівля кримінальними / справами, кришування криміналу та інша протиправна діяльність дає непоганий дохід родині.».

На зазначене позивачі вказують, що дана інформація, що міститься в статті фактично обвинувачує Білецького Л.І. у зловживанні службовим становищем або владою, прийнятті пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, що є об’єктивними складами злочинів, передбачених ст. 364, 368 КК України.

Публічне звинувачення Білецького Л.І. у вчиненні кримінальних правопорушень можливе лише у випадку наявності щодо них обвинувального вироку, що набрав законної сили. Вказані вироки стосовно Білецького Л.І. відсутні, а відтак поширена інформація є недостовірною та такою, що підлягає спростуванню.

Більше того, Білецький І.А. працює на посаді помічника судді Північного апеляційного господарського суду, тобто Білецький Л.І. немає жодного відношення та впливу на розгляд/вирішення кримінальних справ, адже господарський суд не розглядає дану категорію справ.

Таким чином, твердження відповідача щодо «»торгівлі» кримінальними справами» є абсурдними, неправдивими, такими, що грубо порушують репутацію Білецького Л.І. та підлягають спростуванню.

З врахуванням зазначеного, позивачі вказують, що відповідач, коли розміщував інформацію на веб-сайту – https://kiev24.ua перед опублікуванням спірної статті, був зобов’язаний перевірити інформацію на предмет істинності, достовірності, задля уникнення порушення прав позивачів. Натомість, цього зроблено не було, і було поширено недостовірну інформацію, що, в свою чергу, повинно мати наслідком спростування недостовірної інформації.

Поширена відповідачем інформація завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивачів, оскільки справляє негативне враження на суспільство. Формує громадську думку стосовно їх громадської та професійної діяльності, переконуючи громадськість в тому, що позивачами здійснюється корупційна діяльність, шахрайські дії, без будь – яких належних доказів, а відтак така інформація є недостовірною і підлягає спростуванню.

Окрім цього, стороною позивачів зазначається, що у спірній статті містяться фрагменти, які не можна розцінювати як гостру критичну оцінку діяльності позивача, так як в них прямо вказується на вчинення позивачем тих чи інших правопорушень/злочинів. Зазначені обставини можуть бути перевірені на предмет їх правдивості і достовірності.

Інформація, оприлюднена відповідачем, виражена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень. У висловлюваннях відповідача йдеться про вчинки конкретної особи, тобто про фактичні обставини, достовірність яких може бути перевірена.

Відповідачем використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ним способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). У його висловлюваннях відсутні спеціальні вставні конструкції, прислівники, інші мовностилістичні способи, що мали б виражати їх невпевненість або сумніви щодо вірогідності висловлюваного.

Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб’єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації.

У статті відсутні будь які посилання/докази того, що відповідач перед поширенням інформації, про спростування якої заявляє позивач, перевірив її достовірність або отримання її з офіційних джерел.

Слід врахувати, що характер дій відповідача та відсутність з його сторони доказів про перевірку достовірності інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто відповідачем інформація була поширена з ігноруванням її як достовірної, з метою поширення неправдивих відомостей та завданню шкоди честі, гідності та діловій репутації позивачів, що по своїй суті є наклепом.

Поширення відповідачем щодо позивачів інформація про протиправну діяльність позивачів, яка має обвинувальний нахил і сприймається, як звинувачення позивачів не може вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України “Про інформацію”, оскільки такі фактичні твердження відповідача можливо перевірити на предмет їх відповідності дійсності, здійснивши відповідну перевірку істинності фактів, зокрема наявність/відсутність обвинувальних вироків, які набрали законної сили щодо злочинів у яких звинувачує позивачів відповідач.

Таким чином, оприлюднена відповідачем щодо позивачів інформація не відповідає дійсності, тобто, є недостовірною, а також створює у широкого кола осіб викривлене уявлення про діяльність позивачів, сприймається як звинувачення останніх, що безперечно, порушує ділову репутацію позивачів.

Відтак, позивачі, дослідивши поширену інформацію в цілому та фрагменти інформації в їх системному зв’язку, вважають, що розповсюджена відповідачем інформація про позивачів, яка є предметом оскарження, носить стверджувальний характер, тобто відповідач, не маючи жодних належних та допустимих доказів, повідомив про позивачів певні факти, які не відповідають дійсності, носять негативний характер і не є оціночним судженням в розумінні вимог закону та, як наслідок, принижують ділову репутацію позивачів.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Частиною 4 ст. 14 Закону України «Про інформацію» передбачено, що поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Інформація може існувати, як в формі фактичних тверджень, так і в формі оціночних суджень.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобовязаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Верховним Судом від 24.05.2023 у справі №536/911/21 при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України, порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача.

У своїй практиці Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії» від 24 лютого 1997 року, пункт 47).

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому, ЄСПЛ зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року у справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року у справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості – слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про и прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада 2000 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.ч. 1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)..

Так, відповідно до ч.1 ст. 201 Цивільного кодексу України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров?я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством».

Фізична особа, відповідно до статей 270, 297 Цивільного кодексу України, серед іншого, має право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Крім того, стаття 299 Цивільного кодексу України гарантує кожній фізичній особі право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім’ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Згідно п.4 вказаної постанови, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку, що поширена відповідачем інформація про позивачів не містить в собі алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою діяльності позивачів, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями, і може бути спростована.

Також, у спірній статті містяться фрагменти в яких прямо вказується на вчинення позивачами тих чи інших правопорушень/злочинів, однак стороною відповідача не надається жодних доказів, які б могли підтвердити таку інформацію, а матеріали справи не містять відповідного обвинувального вироку суду щодо позивачів.

З врахуванням зазначеного, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Так, ч.ч. 1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім?ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Згідноп.4 вказаної Постанови, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відтак, суд надходить до висновку, що твердження відповідача відносно позивачів, висловлені та поширенні статті формують негативну громадську думку, руйнують позитивний імідж та репутацію позивачів, а відтак є такими, що порушують право позивачів на повагу до його честі, гідності і ділової репутації.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем стосовно позивачів було поширено інформацію, яка не відповідає дійсності, а іншого строона відповідача суду не надано.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі- Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Водночас, стаття 10 Конвенції гарантує право на свободу вираження поглядів. При цьому, частиною 2 статті 10 Конвенції встановлено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Про те, що право на свободу вираження поглядів, встановлене ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним, неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини. І в кожному конкретному випадку необхідно розглянути питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи в аспекті захисту права на приватність.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що поширення вказаної інформації порушує особисті немайнові права позивачів, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам.

Також суд погоджується з тим, що поширена інформація є негативною, адже її зміст вказує на те, що розповсюдження такої інформації може створити негативні наслідки для позивачів у вигляді приниження здобутої позитивної соціальної оцінки в суспільстві, зокрема, може сформувати враження про вчинення кримінальних правопорушень позивачами, та поставити під сумнів моральні якості позивачів та дотримання ним законодавства України.

Відтак, на думку суду вимоги позивачів підлягають задоволенню.

Разом з цим, відповідно до пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Таким чином, вимога щодо зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «КИЇВ24», та/або уповноважену особу, що здійснює фактичне управління сайтом https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ у строк, не пізніше п’яти календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду, спростувати недостовірну та таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію відносно Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича у такий же спосіб, у який вона була поширена – шляхом розміщення на сайті https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ резолютивної частини цього рішення суду, з власним коментарем: «Приносимо свої вибачення Білецькому Ігорю Альфредовичу та Білецькому Леоніду Ігоровичу за наслідки, які спричинені нашим сайтом в результаті розповсюдження нами недостовірної та такої, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформації». Текст спростування повинен бути розміщений під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда» від 12 листопада 2024 року у тому ж самому розділі і таким самим шрифтом, що і спростовувана інформація. Доступ до спростування повинен бути вільний та не повинен вимагати будь-яких паролів та/або кодів, підлягає частковому задоволенню, оскільки такого способу захисту прав, як примусове вибачення перед позивачем, не передбачено законом або ЦК України.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети “Правовоє дєло” та Штекель проти України» та постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22 (провадження № 61-13517св23).

З врахуванням зазначеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Відтак, з врахуванням ст. 141 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211 грн. 40 коп. на користь кожного з позивачів.

На підставі викладеного вище та керуючись ст. ст. 1, 5 Закону України «Про інформацію»,ст.ст. 1, 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст.ст. 201, 277, 297, 299 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 279 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов Білецького Ігоря Альфредовича, Білецького Леоніда Ігоровича до Товариства з обмеженою «Інформаційне агентство «Київ24» про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації – задовольнити частково.

Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича інформацію, яка розміщена Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «КИЇВ24»» на веб-сайті Кіev24, за посиланням https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ у вигляді статті під назвою «Від генеральної прокуратури до суду: корупція та тіньовий протекторат посадового «клану» Білецьких Ігора та Леоніда»

Крім того, джерела в ПАГС повідомляють, що Леонід Білецький як помічник судді виступає в ролі оператора чорної каси та переговорної особи в корупціних махінаціях та «торгівлі» кримінальними справами.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФОРМАЦІЙНЕ АГЕНСТВО «КИЇВ24», та/або уповноважену особу, що здійснює фактичне управління сайтом https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ у строк, не пізніше п’яти календарних днів з дня набрання законної сили рішення суду, спростувати недостовірну та таку, що принижує честь, гідність та ділову репутацію інформацію відносно Білецького Ігоря Альфредовича та Білецького Леоніда Ігоровича у такий же спосіб, у який вона була поширена – шляхом розміщення на сайті https://kiev24.ua/vid-generalnoyi-prokuratury-sudu-korupcziya/ резолютивної частини цього рішення суду.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою «Інформаційне агентство «Київ24» на користь Білецького Ігоря Альфредовича судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн.. 20 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою «Інформаційне агентство «Київ24» на користь Білецького Леоніда Ігоровича судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Позивачі:

Білецький Ігор Альфредович, .

Білецький Леонід Ігорович

Відповідач:

Товариство з обмеженою «Інформаційне агентство «Київ24», адреса: 01010, м.Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 3, кв. 100.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду, розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду, або через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка була відсутня при проголошенні рішення, протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та проголошено 25.08.2025.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА

Поділитись: